22.10.2020, 18.30

MARMUR SPOŁECZNY | instalacja / Суспільний мармур | інсталяція 

 

WSTĘP WOLNY

 

Pomnik Lenina

Białoruskie władze często odwołują się do sowieckiego dziedzictwa i mitologii. Ślady Związku Radzieckiego można znaleźć w niemalże wszystkich sferach publicznych – w gospodarce, edukacji, wojsku i kulturze. Świadome, krytyczne procesy oddzielania się od „sowietu”, włączające w swe działania instytucje i praktyki, niemalże nie istnieją. W Białorusi wciąż stoi ponad czterysta pomników Lenina. Najbardziej monumentalny z nich – Lenin na cokole – znajduje się na Placu Niepodległości przy Domu Rządowym w Mińsku. Pomnik ten jest „uświęcony”: nie wolno go fotografować, nie można podejść do niego od tyłu, po jego schodach mogą wspinać się jedynie przedstawiciele władz.

W stworzonej przeze mnie instalacji mit radziecki, na którym opiera się władza państwowa współczesnej Białorusi, jest przedstawiony w formie pustego cokołu. W przeciwieństwie do pierwowzoru, instalacja została wykonana z tanich materiałów: sklejki i folii z marmurowym nadrukiem.

Zasłona / ekran / scenografia

Marmur społeczny ujawnia różne warstwy znaczeniowe. Przedstawia pustą skorupę białoruskiej ideologii, opartej na micie radzieckim jednocześnie stanowiąc metaforę zasłony przykrywającej przemoc białoruskich władz. A w kontekście miejsca – placu przed teatrem – staje się szczególną społeczną scenografią.

Praca ta jest zaprojektowana jako interaktywna instalacja dla wszystkich osób chcących przyłączyć się do białoruskiego pokojowego protestu. Chciałbym, by mieszkanki i mieszkańcy Poznania stworzyli na instalacji wystawę, na którą złożą się rozmaite formy wyrazów poparcia dla protestujących w Białorusi: hasła, plakaty, banery, notatki, rysunki, przemówienia, kwiaty i świece. Zaś podest, na którym znajduje się instalacja, niech stanie się sceną dla performatywnych wypowiedzi ludzi, którzy nie są obojętni na to, co dzieje się w sąsiednim kraju – żywą sceną aktów solidarności z Białorusią.

Białoruska rewolucja

Po rażąco sfałszowanych wyborach prezydenckich w Białorusi, od sierpnia 2020 nie ustają protesty. Społeczność międzynarodowa podziwia wytrwałość, kreatywność, kulturę i nieustraszoność protestujących. Obywatele Białorusi domagają się przedterminowych uczciwych wyborów i postawienia przed sądem tych, którzy uczestniczyli w ich fałszowaniu, a teraz stosują przemoc wobec własnych rodaków: zabijają, okaleczają i gwałcą.

Pokojowe protesty nasilają się każdego dnia, tworząc silniejsze i bardziej złożone łańcuchy solidarności i wzajemnego wsparcia. Setki tysięcy ludzi z całej Białorusi regularnie wyrażają swój sprzeciw na głównych placach i ulicach, co było nie do pomyślenia przed wyborami. To niesamowite zwycięstwo. Już kilkakrotnie protestujący zajęli Plac Niepodległości, na którym „święty” pomnik Lenina zamienił się w spontaniczną, aktywistyczną wystawę złożoną z plakatów i transparentów. Na jego cokole, pełnym biało-czerwonych świec i kwiatów, protestujący wykrzykiwali wolnościowe hasła, śpiewali piosenki i aranżowali przedstawienia.

Marmur społeczny

Instalacja stworzona przeze mnie przed Teatrem Polskim w Poznaniu wpisuje się cykl prac pod tytułem Marmur społeczny, opartych na obserwacji służb porządkowych mińskiego metra. Pracownicy służb – nie mogąc zmyć pigmentów graffiti wżerających się w marmurowe ściany podziemnych korytarzy metra – zaczęli pokrywać je folią imitującą ten kamień. Folia taka jest używana do zabezpieczania blatów kuchennych, czy lad sklepowych – to tani, dostępny dla każdego materiał – „marmur socjalny”.

Takie działanie stanowi wielowymiarowy obraz struktury politycznej współczesnej Białorusi, w której „kapitalistyczne” graffiti tak głęboko wgryza się w „radziecki” marmur, że nie da się go zmyć – można je jedynie przykryć chińską folią.

Prawdziwy marmur w swojej strukturze jest wynikiem skomplikowanych procesów – regularnych i chaotycznych zarazem, podobnie jak procesy społeczne. Obiekty, instalacje i rzeźby z cyklu Marmur społeczny powstają z tanich, przeważnie pustych w środku materiałów i są oklejane folią imitującą tytułowy szlachetny kamień. Obrazują współczesne mity i historyczne mistyfikacje Białorusi.

Sergey Shabohin

 

Памятник Леніну

Білоруська влада часто посилається на радянське дитинство і міфологію. Сліди Радянського Союзу можна знайти практично у всіх публічних сферах –  господарстві, освіті, війську і культурі. Свідомі, критичні процеси відділення від «союзу», що включають інституції і практики, майже не існують. В Білорусі досі стоїть понад 400 пам’ятників Леніну. Найбільш монументальний з них – Ленін на п’єдесталі – розташований на Площі Незалежності біля Будинку уряду в Мінську. Цей пам’ятник «освячений»: його не можна фотографувати, не можна підходити до нього ззаду, його сходами дозволено підніматися лише представникам влади.

В моїй інсталяції радянський міф, на який опирається державна влада сучасної Білорусі, представлений у формі порожнього п’єдесталу. Напротивагу прототипу, інсталяція була виконана з таких матеріалів: фанери та фольги з мармуровим принтом.

Завіса / екран / декорації

Суспільний мармур уявнює різні смислові рівні. Представляє порожню шкарлупу білоруської ідеології, що опирається на радянський міф і, водночас, є метафорою завіси, що прикриває насилля білоруської влади. А в контексті місця – площі перед театром – стає особливою суспільною сценографією.

Ця робота запланована як інтерактивна інсталяція для всіх, хто хоче долучитися до білоруського мирного протесту. Я б хотів, щоб мешканці і мешканки  Познані створили на інсталяції виставку, в якій будуть зібрані різноманітні форми вираження підтримки для протестувальників у Білорусі: гасла, плакати, банери, нотатки, малюнки, промови, квіти і свічки. Нехай поміст, на якому розташована інсталяція, стане сценою для перформативних висловлювань людей, які небайдужі до того, що відбувається в сусідній країні – жива сцена актів солідарності з Білоруссю.

Білоруська революція

Після відверто сфальсифікованих президентських виборів у Білорусі, від серпня 2020 не припиняються протести. Міжнародна спільнота захоплюється витривалістю, креативністю, культурою і безстрашністю протестувальників. Громадяни Білорусі вимагають дострокових чесних виборів і притягнення до суду тих, хто були причетні до їх фальсифікації, а тепер застосовують насилля щодо власних співвітчизників: вбивають, калічать і ґвалтують. Мирні протести посилюються кожного дня, утворюючи все сильніші й більш скоординовані ланцюги солідарності і взаємної підтримки. Сотні тисяч людей з усієї Білорусі регулярно висловлюють спротив на головних площах і вулицях, що неможливо було уявити перед виборами. Це неймовірна перемога. Вже декілька разів протестувальники захоплювали Площу Незалежності, на якій «святий» пам’ятник Леніну перетворився в спонтанну активістську виставку, складену з плакатів і транспорантів. На його п’єдесталі, заповненому біло-червоними свічками і квітами, протестувальники викрикували лібертаріанські лозунги, співали пісні і влаштовували вистави.

Суспільний мармур

В інсталяцію, яку я створив перед Польським театром у Познані, вписується цикл праць під назвою Суспільний мармур, виконаних на основі спостережень за комунальними службами мінського метро. Працівники служб – в результаті невдалих спроб змити фарби графіті, що в’їдаються в мармурові стіни підземних коридорів метро – почали покривати їх плівкою, що імітує цей камінь.

Таку плівку використовують для захисту кухонних поверхонь, або прилавків у магазинах – це дешевий, доступний кожному матеріал – «суспільний мармур».

Така діяльність становить багатовимірний образ політичної структури Білорусі, в якій «капіталістичні» графіті так глибоко в’їдаються в «радянський» мармур, що їх неможливо змити – можна лише прикрити китайською плівкою.

Справжній мармур у своїй структурі є результатом складних процесів – регулярних і хаотичних водночас, як і суспільні процеси. Об’єкти, інсталяції та скульптури з циклу Суспільний мармур – виконані з дешевих, переважно порожніх всередині матеріалів і обклеєні плівкою, що імітує титулований шляхетний камінь – ілюструють сучасні міфи й історичні містифікації Білорусі.

 

Сергій Шабохін

 

Praca powstała dzięki wsparciu Instytutu Teatralnego im. Zbigniewa Raszewskiego w Warszawie.

Роботу створено за підтримки Театрального інституту ім. Збіґнєва Рашевського у Варшаві.